Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2014 року Справа № 910/9466/14

Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

Овечкіна В.Е. - головуючого, Корнілової Ж.О. - доповідача, Чернова Є.В.,розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд"на постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.09.2014у справі№ 910/9466/14 Господарського суду міста Києваза позовомНаціонального банку УкраїнидоПублічного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд"простягнення 6700,43 грн.,за участю представників сторін від позивача: від відповідача:Григорчук В.І. (довіреність № 18-208/2794-5605 від 28.04.2011), Клименко О.А. (довіреність № 00188/0/14-13 від 24.12.2013),

ВСТАНОВИВ:

Національний банк України у травні 2014 року звернувсь до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" про стягнення 6700,43 грн. пені.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору № 4162/РН/Г-2104 від 24.12.2012 про інвестування у житлове будівництво щодо передачі об'єктів будівництва, а саме: 10 квартир, загальною площею 724 кв.м, з простроченням терміну, визначеного у правочині, що стало підставою для звернення до суду з позовом.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.06.2014 у справі № 910/9466/14 (суддя Любченко М.О.) позовні вимоги Національного банку України до Публічного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" задоволено повністю. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" на користь Національного банку України 6700,43 грн. пені та 1827 грн. судового збору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.09.2014 у справі № 910/9466/14 (у складі колегії суддів: Яковлєва М.Л.- головуючого, Куксова В.В., Авдєєва П.В.) рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2014 у справі № 910/9466/14 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.09.2014 у справі № 910/9466/14, Публічне акціонерне товариство "Холдингова компанія "Київміськбуд" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.09.2014 та рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2014 у справі № 910/9466/14 скасувати, і прийняти нове рішення про відмову в позові.

Касаційна скарга обґрунтована неправильним застосуванням та порушенням норм матеріального і процесуального права судом першої та апеляційної інстанцій.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 14.10.2014 касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" прийнято та призначено до розгляду на 28.10.2014.

Заслухавши суддю-доповідача Корнілову Ж.О., обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників сторін, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України, статтею 173 Господарського кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статей 11, 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частинами 1, 2 статті 9 Закону України "Про інвестиційну діяльність" передбачено, що основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода).

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що між Національним банком України (інвестор) та Публічним акціонерним товариством "Холдингова компанія "Київміськбуд" (забудовник) 24.12.2012 укладено договір № 4162/РН/Г-2104 про інвестування у житлове будівництво, згідно з пунктом 1.1 якого інвестор в порядку та на умовах, визначених даним договором, бере участь у здійсненні фінансування будівництва об'єктів будівництва, перелік яких зазначений у додатку № 1 до договору, а забудовник зобов'язується в порядку, строки та на умовах, визначених договором, збудувати та передати інвестору об'єкти будівництва належної якості за актами приймання-передавання за кожною адресою та зареєструвати їх у Головному управлінні житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації.

За умовами укладеного між сторонами правочину, останній вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2013, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (пункт 10.1 договору № 4162/РН/Г-2104 від 24.12.2012 про інвестування у житлове будівництво).

Таким чином, договір № 4162/РН/Г-2104 про інвестування у житлове будівництво за своєю правовою природою є інвестиційним договором, який укладений відповідно до статті 9 Закону України "Про інвестиційну діяльність" та набув чинності в порядку, що передбачений пунктом 10.1 договору.

З огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, судом першої та апеляційної інстанцій правомірно прийнято до уваги договір № 4162/РН/Г-2104 від 24.12.2012 про інвестування у житлове будівництво як належну підставу у розумінні норм статті 11 Цивільного кодексу України для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтями 525, 615 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Судом першої та апеляційної інстанцій встановлено, що пунктом 3.1 договору № 4162/РН/Г-2104 від 24.12.2012 про інвестування у житлове будівництво передбачено: загальна вартість об'єктів будівництва за даним договором становить 34851974,84 грн., в тому числі ПДВ - 5808662,47 грн.

Оплата проводиться інвестором в національній валюті України - гривнях протягом 5-ти робочих днів з моменту укладення договору в сумі, яка передбачена пунктом 3.1 (пункт 4.1 договору № 4162/РН/Г-2104 про інвестування у житлове будівництво).

Зобов'язання позивача, як інвестора з правочину, виконані належним чином, на підтвердження чого суду надано меморіальний ордер № 1100002519 (167707836) від 25.12.2012, жодних заперечень щодо належного виконання позивачем своїх обов'язків з оплати інвестицій за правочином відповідачем до матеріалів справи не надано.

Таким чином, судами встановлено, що позивачем виконано зобов'язання щодо фінансування об'єкта будівництва відповідно до пункту 4.1 договору № 4162/РН/Г-2104 від 24.12.2013 про інвестування у житлове будівництво.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (частина 1 статті 530 Цивільного кодексу України).

Пунктом 5.1 договору № 4162/РН/Г-2104 від 24.12.2012 про інвестування у житлове будівництво визначено, що забудовник передає інвестору об'єкти будівництва за актами приймання-передавання у строки, що зазначені у додатку 1 до даного договору.

Відповідно до пункту 6.1.8, пункту 6.1 правочину, у строк, зазначений у пункті 5.1 вказаного правочину, забудовник зобов'язаний передати інвестору об'єкт будівництва за актом приймання-передавання разом з документами, зазначених у пункті 5.2 договору.

У пункті 5.2 договору № 4162/РН/Г-2104 від 24.12.2012 про інвестування у житлове будівництво зазначено, що після підписання актів приймання-передавання та отримання забудовником оплати, згідно з пунктом 3.1 договору, забудовник передає інвестору на кожну окрему квартиру наступні документи: завірену своєю печаткою копію сертифікату відповідності закінченого будівництвом житлового будинку, технічний паспорт на квартиру; у разі необхідності, інший документ для оформлення права власності на об'єкт будівництва.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що додатком № 1 від 24.12.2012 до договору № 4162/РН/Г-2104 від 24.12.2012 сторонами погоджено адресний перелік квартир у житлових будинках за будівельними адресами, які забудовник зобов'язаний передати інвестору за правочином. У вказаному додатку зазначено, що квартири, які знаходяться у житловому будинку № 1-А по вулиці Хорольській у Дніпровському районі міста Києва, а саме: 2, 7, 8, 10, 11, 12, 14, 15 та 16 забудовник зобов'язався передати інвестору у грудні 2013 року. Проте лише 17.01.2014 Публічним акціонерним товариством "Холдингова компанія "Київміськбуд" передано, а Національним банком України прийнято 10 квартир, загальною площею 724 кв.м, що підтверджується актом № 4 від 17.01.2014.

Публічне акціонерне товариство "Холдингова компанія "Київміськбуд" порушило зобов'язання за договором № 4162/РН/Г-2104 від 24.12.2012 про інвестування у житлове будівництво щодо передачі Національному банку України об'єкта будівництва у строк, визначений за домовленістю сторін.

Відповідно до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) стаття 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з частиною 1 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України, порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Таким чином, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

При цьому, право учасників господарських правовідносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов'язань, у тому числі, встановлювати неустойку за порушення негрошового зобов'язання, визначено частиною 2 статті 546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору, яка передбачена статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Таким чином, суб'єкти господарських відносин, при укладенні договору, наділені правом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності - договірної санкції за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань. Аналогічну позицію висловлено Вищим господарським судом України в інформаційному листі № 01-06/249 від 15.03.2011.

Судом першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідно до пункту 7.2 договору № 4162/РН/Г-2104 від 24.12.2012 про інвестування у житлове будівництво, у разі порушення забудовником строків передачі об'єкта будівництва останній сплачує інвестору пеню у розмірі 0,1% вартості несвоєчасно переданих квартир, а за прострочення понад 30-ть днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості.

Спір у даній справі виник внаслідок порушення відповідачем негрошового зобов'язання, зокрема, порушення строків, встановлених договором № 4162/РН/Г-2104 від 24.12.2012 про інвестування у житлове будівництво передачі об'єкта будівництва.

Суди дійшли до правильного висновку, що за порушення передбаченого строку передачі об'єктів будівництва інвестору, забудовник сплачує позивачу неустойку у вигляді пені у розмірі 0,1% вартості несвоєчасно переданих квартир, за яким допущено прострочення виконання, не є пенею за порушення грошового зобов'язання, тому відсутні підстави для обмеження розміру нарахованої неустойки подвійною обліковою ставкою Національного банку України. Аналогічну позицію наведено у постанові від 03.12.2013 Верховного Суду України у справі № 908/43/13-г.

Позивачем нараховано неустойку за порушення строків передачі об'єкта будівництва у сумі 6700,43 грн. (858 744,18 грн. + 629325,40 грн. + 664769,49 грн. + 664769,49 грн. + 664769,49 грн. + 664769,49 грн. + 664769,49 грн. + 629505,80 грн. + 629505,80 грн. + 629505,80 грн. = 6700434,43 грн.*0,1% = 6700,43 грн.).

Частинами 1, 2 статті 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, необхідних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів. Аналогічні положення викладені у статті 218 Господарського кодексу України.

Суди дійшли до правильного висновку, що відповідачем належними та допустимими доказами доведено вину Публічного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд", у порушенні прийнятих на себе зобов'язань щодо передачі об'єкта будівництва Національному банку України, відповідно до умов укладеного між сторонами договору № 4162/РН/Г-2104 від 24.12.2012 про інвестування у житлове будівництво. Крім цього, з наданих до суду документів не вбачається, що Публічне акціонерне товариство "Холдингова компанія "Київміськбуд" зверталось до позивача з листами щодо можливості відтермінування строків, зазначених у додатку № 1 від 24.12.2012 до договору, а саме до закінчення строку передачі квартир (до грудня 2013 року).

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі судова колегія вважає непереконливими і такими, що спростовуються наявними доказами та встановленими матеріалами справи.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанцій, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни постанови не вбачається.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.09.2014 у справі № 910/9466/14 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.09.2014 у справі № 910/9466/14 Господарського суду міста Києва залишити без змін.

Головуючий суддяОвечкін В.Е. Судді:Корнілова Ж.О. Чернов Є.В.